Про мене

В житті я молода українська жінка, яка любить життя.

За свої 31 рік я вже встигла приміряти на себе багато соціальних ролей: дочка, внучка, молодша сестра, подруга, учениця, студентка, невістка, мама, вдова, собачниця, кохана дівчина, прийомна мама та ще багато інших.

У цих ролях я бачу відображення свого життєвого досвіду. Але ні мої соціальні ролі, ні досвід, що завдяки ним став мені доступним, не свідчать про мене нічого іншого, окрім того, що я жива людина.

Ні мої соціальні ролі, ні життєвий досвід не свідчать про мене нічого іншого, окрім того, що я жива людина.

Тож я, як і багато інших людей, які не є психологами за професією чи покликанням, роблю вибори, зачаровуюсь і розчаровуюсь, боюсь, плачу, сумую, радію, гніваюсь, дивуюсь.

До життя я ставлюся з цікавістю. Я люблю дивуватись і досліджувати.

Мені пощастило майже все життя прожити в Ужгороді на Закарпатті. Тут, через усе місто протікає річка Уж, і коли я гуляю із собакою мого сина, таксою Джеком, часто ловлю себе на тому, що насолоджуюсь цим сусідством.

Я люблю піші прогулянки Карпатами, споглядати природу та тварин, кемпінг, довгі запливи в море, музеї, гучні дискотеки та тривалі подорожі. В житті ціную сонячну погоду і комфортне взуття для довгих прогулянок.

Люблю досліджувати культуру, філософію, людинознавчі науки. Мені подобається йти за власним інтересом, бо саме там народжуються легкість, творчість і відчуття живого життя.

В людях я люблю щирість, тактовність і повагу одне до одного. Особливо мені подобаються люди, які мають добре почуття гумору і вміють посміятися навіть із себе.

Я людина хрещена, але не воцерковлена. Якось навіть побувала на аудієнції у Папи Римського. Поважаю важливість сімейних цінностей і традицій, але переосмислюю їх на свій лад.

У певному сенсі я поклоняюся природі. У ній я бачу складні системи взаємодії та взаємозалежності, які викликають у мене щире захоплення.

Такі ж складні системи існують і в людині.

Розуміння того, що людина є частиною природи, надихає мене, дає відчуття величі і причетності до чогось більшого, ніж будні з їхньою рутиною.

Мій інтерес до людини з'явився ще дуже рано. Ще з 14 років я прагнула зрозуміти людей і те, як влаштований їхній внутрішній світ.

Я росла в родині інтелектуалів: мама, музикантка та історикиня, батько, економіст і дипломат. Важливими фігурами в моєму житті були також моя неймовірно любляча бабуся, яка дарувала теплі й милі серцю моменти, та дідусь психіатр.

З малечку я чула, що стилем мислення я схожа на діда, тож людська психіка зацікавила мене дуже давно. І цей інтерес досі не вщухає.

Після школи я навіть навчалася на медичному факультеті й три роки вивчала медицину, плануючи піти шляхом діда і стати психіатром. Але згодом зрозуміла, що це не мій шлях.

Життя приносило різні досвіди. Деякі з них були дуже складними.

Коли мені було 25 років, мій чоловік загинув у ДТП. Тоді я раптово стала вдовою з тримісячним і шестирічним синами.

Цей досвід є частиною моєї історії. Він багато чого навчив мене про втрату, силу людини і крихкість життя.

Згодом я знову змогла відкритися коханню. Тож зараз я кохана і кохаю. А ще стала мамою для 2 дітей мого обранця.

Я дуже люблю своїх дітей. Насправді я взагалі люблю дітей, вони дивовижні.

У них є та відвертість і справжність, яку дорослі часто втрачають. Можливо, саме тому психологія поступово стала справою мого життя. Через неї, як крізь призму, я дивлюся на світ.

Сьогодні теми, які мене особливо цікавлять, це розвиток психіки людини протягом життя, виховання дітей, вплив психотравми на життя індивіда, проживання втрат, межі психічних і фізичних можливостей людини у стресі, а також роль харчування у підтримці психічного здоров'я.

Я люблю поєднувати структурне, наукове мислення з інтуїтивним відчуттям процесів.

Саме в точці, де зустрічаються системність і інтуїція, народжуються мої найкращі ідеї.

І, мабуть, саме там я відчуваю себе найбільш живою.